Українська фантастика. Тридцять років без права на забуття

Є такий старий фокус: взяти літературне явище, яке нібито «несправжнє» (ну це ж фантастика, несерйозно), додати до нього контекст країни, яка тридцять років будує саму себе практично з нуля, і почекати. Результат здатний здивувати навіть скептиків. Українська фантастика - це саме такий фокус, який вдався. Не без труднощів, не без втрат, не без незручних моментів - але вдався.

Дев'яності. Незалежність на руїнах радянської бібліотеки

Говорити про українську фантастику 1990-х років без урахування радянської спадщини - все одно що обговорювати архітектуру будівлі, ігноруючи її фундамент. А фундамент був, м'яко кажучи, специфічний.

За радянських часів україномовна фантастика існувала на пташиних правах. Автори, які хотіли охопити широку аудиторію, були змушені публікуватися російською - у московських журналах «Тєхніка маладьожи» або «Наука і жизнь» (саме ці я читав хлопчиком), оскільки українські книги коштували дорожче за російські й програвали на ринку майже автоматично. Це була саме змова, бо росія ніколи не ставила українську національну літературу вище, та навіть на рівні своєї. Ну, ще була банальна економіка, яка, втім, давала приблизно той самий ефект, що й змова.

Після 1991 року ситуація не змінилася негайно і радикально - вона змінювалася поступово і нерівно. Натомість виник феномен, який став визначати обличчя української фантастики на наступне десятиліття з гаком. Ім’я цьому феномену - харківська школа.

Харків - місто з дещо своєрідною культурною енергетикою, сумішшю технічної інтелігенції, театральних традицій і якоїсь нереальної потреби осмислювати те, що відбувається, через незвично-фантастичне. Саме звідси вийшли автори, які склали кістяк російськомовної української фантастики 1990-х–2000-х років.

Генрі Лайон Олді

Це дует Дмитра Громова та Олега Ладиженського. Вони почали публікуватися на початку 1990-х і до кінця десятиліття стали, без перебільшення, одними з найбільш упізнаваних імен у російськомовній фантастиці в принципі. Їхня стратегія була несподіваною для ринку, яким тоді правили бойова фантастика і невигадливе фентезі (дійсно невигадливе, це вже потім воно стало більш-менш нормальним). Олді брали міфологію - грецьку, індійську, японську, близькосхідну і вписували в неї глибоко людські історії про ціну героїзму, природу влади, сенс творчості. «Герой має бути один» (1995), на якому я виріс, заснований на міфах про Геракла, став культовим і зберігає цей статус донині. Романи циклу «Кабірський цикл», «Одісей, син Лаерта» (друга найулюбленіша, разом з «Герой має бути один» входить до так званого «Ахейського циклу»), «Ойкумена» - кожна з цих серій була інтелектуальним висловлюванням, вбраним у жанровий одяг. На загальноєвропейській конференції ЄВРОКОН-2006 у Києві Олді були визнані найкращими фантастами Європи.

Марина та Сергій Дяченки

Кияни, які дебютували у співавторстві в 1994 році романом «Воротар» (Привратник). Творча манера Дяченків відрізнялася від підходу Олді кардинально. Подружжя займалося тим, що можна було б назвати психологічною фантастикою - історіями про трансформацію людської особистості під впливом неможливих обставин. «Відьомська доба», «Vita Nostra», «Пандем», «Мідний король». Це були книги, де фантастичне припущення слугувало інструментом для розмови про речі, про які без нього говорити було б важче. До речі, на загальноєвропейській конференції ЄВРОКОН-2005 у Глазго Дяченків також визнали найкращими фантастами Європи. Досить непогано для «несерйозного жанру»?

Андрій Валентинов

Ще один харків'янин, який першим почав працювати в жанрі криптоісторії. Досить специфічна фантастика: це історія, в якій факти залишаються незмінними, але причини цих фактів виявляються фантастичними. Для мене він завжди був трохи заскладний. І знов: на загальноєвропейській конференції ЄВРОКОН-2013 у Києві Андрій Валентинов був визнаний найкращим фантастом Європи!

Окремої згадки заслуговує те, як автори 1990-х працювали з українською міфологією та казками. Тут дається взнаки принципова відмінність від російської фантастики того ж періоду. Українські автори, коли зверталися до образів «сильної руки» або «твердої влади», незмінно представляли їх як ліки, що гірші за хворобу. Міф і національна літературна традиція виступали опорною конструкцією (як-от у ранніх творах Олді, де зустрічалися прямі парафрази класиків української літератури - Коцюбинського, Кобилянської).

Нульові. Між Харковом, Києвом та москвою

У 2000-ні харківська школа продовжувала працювати на повну потужність, водночас формувалося наступне покоління. Книжковий ринок України на той час, за різними оцінками, на 80% складався з російської продукції (я так думаю, що й більше, але не буду сперечатись з Гуглом).

У цих умовах виросла постать Володимира Аренєва (Володимира Пузія), який став тим рідкісним явищем, яке поєднувало в собі практику - він писав і російською, і українською, нерідко сам перекладаючи свої книги з однієї мови на іншу. Він брав участь у майстерні Олді «Другий млинець», такий собі факт, що красномовно свідчить про спадкоємність харківської традиції. На «Євроконі-2004» Аренєв був визнаний найкращим молодим автором України, а десятьма роками пізніше ще й найкращим автором фантастики для юних читачів серед європейців.

Паралельно існувала ціла плеяда авторів, які працювали в менш відомих нішах (Олександр Зорич, Андрій Дашков, Сергій Герасімов, Олексій Бессонов, Федір Чешко та інші). Всі вони писали російською, публікувалися переважно в росії і при цьому географічно та культурно належали Україні.

Цікаво, що в нульових на україномовній території фантастики теж щось відбувалося. Видавництва «Кальварія», «Зелений пес», «А-ба-ба-га-ла-ма-га» публікували переклади творів Дяченків українською мовою. З'являлися автори, які обирали українську мову як основну з принципових міркувань. Тобто саме в цей час почала «зав’язуватись» саме українськомовна фантастична традиція.

Десяті. Перші паростки на україномовному полі

2010-ті роки принесли кілька важливих зрушень, адже частка російських книг на українському ринку почала поступово знижуватися.

Головний феномен десятиліття, мабуть, Макс Кідрук. Він працював у жанрі, якого в українській літературі просто не було - технотрилер. Його дебютний «Бот» та серія «Де немає Бога», «Не озирайся і мовчи», «Зазирни у мої сни», книги, в яких наука вже не декорація, або притягнута за вуха, а є основним рушієм сюжету. Кідрук - колишній науковець, і це відчувається. «Зазирни у мої сни» у 2016 році увійшов до короткого списку премії «Книга року ВВС». Ще одна визначна подія для українського жанрового автора.

У десяті роки в україномовній фантастиці почала формуватися самостійна інфраструктура. «Видавництво Жупанського» у 2019 році було визнано найкращим видавництвом фантастики в Європі на «Євроконі».

З'явилися літературні об'єднання, зокрема «Зоряна фортеця» (Її засновниками були Сергій Торенко, Михайло Зіпунов і Олег Сілін. Альона Сіліна приєдналася у 2015му, коли Михайло вже відійшов від справ, а згодом Сергій так само залишив проєкт). У 2021 році вони випустили антологію «Агенція незалежність» - 30 оповідань, по одному на кожен рік незалежності (всі класні).

Світлана Тараторіна з міським ретро-фентезі «Лазарус» перемогла в номінації «Найкращий дебют» на «Євроконі-2019».

2022. Рік, який змінив усе, що можна було змінити

24 лютого 2022 року російська армія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Для української літератури це стало найголовнішим вододілом, мабуть, з часів Гетьманства.

Перша і найбільш очевидна зміна стосувалася мови. Закон, ухвалений Верховною Радою 19 червня 2022 року, заборонив імпорт книг із Росії та Білорусі. З 1 січня 2023 року видавати літературу в Україні можна було лише українською, а також мовами корінних народів країни та офіційними мовами ЄС.

Для авторів харківської школи це поставило питання, а ким, власне, вони є?

Олді евакуювалися з Харкова до Львова через щільні обстріли міста. Щоправда Олег Ладиженський згодом повернувся до Харкова. Дмитро Громов поки що залишається у Львові. Його син Сергій з весни 2022 року служить у ЗСУ. Збірка оповідань «Янгол на ім’я Чуйка» (благодійне видання не для продажу: для бібліотек, шпиталів, школ, ВИШів, благодійних зборів та військових) і наступні книги «Встань і йди», «Двері в зиму», «Чорна поземка» та «Особливий час» (опублікована в електронному вигляді, на папері готується до виходу) стали художнім осмисленням того, що відбувається. Книги Олді почали виходити в перекладі українською, а у Франції вийшла французькою їхня перша документальна книга «Invasion» («Вторгнення») – щоденники перших місяців з початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. На їхньому офіційному сайті з'явився розділ «Генрі Лайон Олді Українською». Перехід давався непросто, адже їхній словниковий запас і стилістичне чуття формувалися десятиліттями, але вони робили це і продовжують робити, незважаючи на досить гучний хейт з різних боків.

Дяченки. Сергій Дяченко помер 5 травня 2022 року в Лос-Анджелесі. Марина продовжувала писати, виконуючи обіцянку, дану чоловікові. Їхні книги в перекладі українською вже давно існували, але тепер це стало не факультативною опцією, а головним форматом. Хоча, будемо відверті – їх ставлення до незалежної України було далеким від нормального.

Кідрук у 2022–2026 роках. Серйозна наука та власне видавництво

У листопаді 2022 року Макс Кідрук заснував видавництво «Бородатий Тамарин». Першим виданням став роман самого Кідрука «Нові темні віки. Колонія» (1 січня 2023 року). Дія розгортається у 2141 році: Земля пережила одну пандемію, відразу отримала новий патоген, марсіанські колонії перенаселені, фіксуються нейтринні аномалії. Це перший український роман у жанрі, який без жодних застережень можна назвати «надтвердою» науковою фантастикою. Граніт. Брила вольфраму (так, я теж розуміюся на фізиці та хімії), як за твердістю, так і за вагою.

У 2026 році вийшла друга книга циклу - «Нові темні віки. Колапс» (944 сторінки, які я ще й не почав навіть). За обсягом це майже виклик, але Кідрук послідовно працює в режимі, за якого жодних поступок читачеві не передбачено, за що йому окрема подяка.

Феномен Іллюка. Органічний хаос і голос андеграунду

Якщо Макс Кідрук являє собою вивірену корпоративну модель конструювання бестселерів, де кожна емоція читача прорахована в Excel-таблиці, то так званий умовний «феномен Іллюка» (узагальнене визначення широкого ешелону не-топових авторів, міцних середняків та невтомних учасників альманахів) репрезентує зовсім іншу, але життєво необхідну грань української фантастики.

Говорячи про цей феномен у контексті сучасної літературної екосистеми, ми стикаємося з кристалізацією «народної», низової фантастики. Це десятки й сотні авторів - від Ігоря Антонюка до Тані Гуд, від Олександра Бовкуна до Андрія Ворона, які не орендують стадіони для презентацій своїх книг і не засновують видавництва імені екзотичних мавп. Проте саме вони мають фанатично віддану, майже сектантську аудиторію на профільних форумах та краудфандингових платформах.

Феномен цих письменників полягає в їхній дивовижній здатності резонувати з підсвідомими, часто не очищеними від лушпиння масової культури запитами публіки. Їхня стилістика нерідко балансує на тонкій межі того, що рафіновані літературні критики з гидливою міною називають «графоманією», а захоплені читачі (як я) - «щирістю». У їхніх текстах класичні космоопери можуть раптово мутувати у виробничі драми з елементами українського магічного реалізму, а персонажі висловлюються живим, незграбним, часом брудним суржиком реальних вулиць.

Іронія (яка відчувається в кожній другій збірці) полягає в тому, що саме ці не-топові автори, не скуті жорсткими контрактами й очікуваннями інвесторів, найчастіше генерують найсміливіші, часом відверто божевільні ідеї. Сюжети про сліпих характерниць, державні перевороти у світах альвів та проклятих коханців - це вируючий бульйон, первісний хаос жанру. Пізніше ці дикі ідеї акуратно апропріюються, поліруються та упаковуються в красиві обкладинки більш статусними колегами по цеху.

Цей феномен - найкраще нагадування про те, що здорова літературна екологія не може складатися виключно з монументальних секвой-бестселерів. Для нормального функціонування ринку критично необхідний густий, іноді хаотичний, непрохідний, але дуже живучий підлісок. Без цієї маси не-топових авторів, які щодня пишуть в альманахи, збірки та на інтернет-платформи, неможливим було б те саме 31-відсоткове зростання ринку. Вони й є робочі бджоли індустрії, що створюють ту критичну масу текстів, на тлі якої діаманти вищого ешелону можуть виблискувати особливо яскраво. Без їхньої невпинної, часто недооціненої праці жанр ризикував би закостеніти в елітарному, мертвому снобізмі.

Казус Ілларіона Павлюка. Від абсолютного захвату до легкого позіхання

Я довго вагався, чи дійсно відносити пана Павлюка до «НФ», але говорячи про сучасні літературно-фантастичні топи, неможливо оминути увагою його постать. Чинний офіцер ЗСУ (який встиг побувати начальником пресслужби Міноборони та повернутися на службу в ГУР), він парадоксальним чином виявився найкасовішим письменником країни. За сухими підрахунками Forbes Ukraine, саме Павлюк очолив рейтинг доходів, заробивши на роялті шалені суми та граючись обійшовши у фінансовому забігу навіть мастодонта Кідрука. Його головні хіти, зокрема фантастичний трилер «Танець недоумка» та важковагова «Я бачу, вас цікавить пітьма», викликають у публіки заслужений фанатичний захват. В мене теж.

Однак у 2025 році механізм дав невеличкій збій. Восени вийшло його нове темне фентезі «Книга Еміля». Попри інтригуючу зав'язку про дев'ятирічного хлопчика, який фізично не здатний спати, і його матір, що втрачає пам'ять, текст вийшов напрочуд нудним і відверто вторинним. Автор витратив на цей психологічний опус п'ять довгих років, але замість очікуваного шедевра видав громіздку та затягнуту драму. Утім, цей локальний промах з «Емілем» можна пробачити, адже на тлі того захвату, який дарують всі інші його твори, одна нудна книга - це просто невелика статистична похибка живого класика. (Мабуть, дарма я критикую постать з ГУР, але ж так чекав на ту книгу…)

Аренєв та всі інші, кого не зможу й перелічити

Окремої розмови заслуговує роль Володимира Аренєва як людини, яка займається не лише власною творчістю, а й формуванням літературної екосистеми. Його підліткове фентезі «Дитя песиголовців» отримало премію «Підліткове фентезі року» і перекладене багатьма мовами. Це цікава та успішна робота з інтеграції української фантастики в європейський контекст.

У цьому контексті доречно згадати антологію «Змієві вали. Антологія української фантастики XIX–XXI ст.» - збірку, що охоплює три століття української фантастичної літератури, від Івана Франка та Миколи Гоголя до сучасних авторів (Остапа Українця, Кідрука, Аренєва, Світлани Тараторіної, Наталії Матолінець).

Після 2022. Війна як постійна тема, фентезі як втеча, і те й інше водночас

Фантастика у воєнний час вирішує кілька завдань одночасно. Вона може бути художнім осмисленням подій, ескапізмом, або тим і іншим. Хто як на це дивиться.

У 2024 році романтичне фентезі остаточно вийшло на перші позиції за тиражами (дані «Видавництва Жупанського»).

Тема 24 лютого 2022 року проникла у фантастику. З'явилося фантастичне YA про шістнадцятирічну Христю, яка в день вторгнення отримує право переграти історію за сприяння богинь Долі та Недолі.

«Видавництво Жупанського» випустило у 2024 році горор-антологію «Нічний сеанс». Один з авторів збірки, Павло Дерев'янко (про нього буде окремо), на момент публікації перебував у 12-й бригаді НГУ «Азов».

PEN Ukraine у 2025 році зафіксував, що понад 60% (за моїм дослідженням – більш як 65%) нових українських літературних творів стосуються тем різних травм (ПТСР) та відновлення.

У 2025 році, за даними PEN Ukraine, понад 100 (!!!) українських творів було перекладено іноземними мовами. Українська фантастика виходить на європейський та світовий ринок, але вже як українська, а не як «російськомовна східноєвропейська».

Про харківську школу з поправкою на сьогодення

Олді, Дяченки, Аренєв, Валентинов - автори, які сформувалися в просторі російської мови. Перехід на українську в зрілому віці, це взагалі не те, що відбувається легко, адже вимагає часу, зусиль та певної культурної покори, яку не всі в змозі прийняти (про це теж буде окрема стаття).

Дмитро Громов з Олді формулював це прямо - йому складно, він практикується, але відчуває цю необхідність. І це не якась там поза або політичний декларативний жест. Жива людина, яка у 60 з гаком років намагається опанувати нову мову для старої роботи. Історія з мовою в українській фантастиці, це про структури, які змінюються повільніше, ніж хочеться, і швидше, ніж здається можливим (так, за це можете хейтити, але я мав це сказати).

Економіка нового часу

Відмова від споживання російського культурного продукту та фізичне знищення імпортних логістичних ланцюгів створили на українському книжковому ринку колосальний вакуум. Вітчизняні видавці, оговтавшись від початкового шоку, кинулися заповнювати цю порожнечу з небаченою досі капіталістичною енергією (яку я не можу не вітати). Статистика, надана Українським інститутом книги (УІК) за підсумками презентації «Показники книжкової галузі України-2024», демонструє безпрецедентне зростання, яке сторонньому, не зануреному в контекст спостерігачеві могло б здатися аномальним, з огляду на перманентний стан війни в країні.

Для наочності масштабів трансформації доцільно розглянути макроекономічні показники галузі, які свідчать про те, що література перестала бути дотаційною сферою і перетворилася на повноцінний бізнес.

Індикатори книжкового ринку України (дані за 2024 рік):

• Фінансовий дохід видавців: зростання на 31% порівняно з 2023 роком, що демонструє безпрецедентний стрибок рентабельності.
• Кількість випущених найменувань: 15 601 унікальна книга, що свідчить про відновлення та розширення видавничих портфелів.
• Сукупний річний наклад: понад 33,3 мільйона примірників (збільшення на 21% у порівнянні з минулим періодом).
• Загальний фінансовий обсяг ринку: близько 8 млрд грн (еквівалент ~$200 млн), що є історичним максимумом для незалежної України.
• Інфраструктура виробництва: понад 350 видавництв, які активно працюють, що підтверджує демонополізацію та зростання кількості незалежних гравців.
• Інфраструктура дистрибуції: близько 800 офлайн- та 80 онлайн-магазинів, що вказує на формування стійких каналів збуту.

Топ-10 українських бестселерів: Фантастика, фентезі та містика (2022–2026)

Як гранично відверто зазначає директор найбільшого харківського видавництва «Ранок» Віктор Круглов, саме українські письменники з 2022 року почали приносити левову частку доходу. Фантастика, як один із найбільш затребуваних жанрів, перестала бути маргінальним продуктом, що видається накладами в тисячу примірників із жалю чи через грантові зобов'язання. Сьогодні це високомаржинальний актив.

Феноменальне зростання доходів на 31% свідчить про два взаємопов'язані фактори. По-перше, про колосальну психологічну потребу суспільства в ескапізмі: читання про вигадані катастрофи на інших планетах якимось чином допомагає давати раду з реальними катастрофами за вікном (або в окопі). По-друге, видавничий бізнес нарешті опанував інструменти сучасного агресивного маркетингу. Книги почали продавати як комплексний культурний артефакт, що підтверджує приналежність читача до певного інтелектуального та соціального класу.

Показово й те, що книговидання інтегрувалося в серйозний бізнес-сегмент. Поява освітніх ініціатив на кшталт програми «Фінансова грамотність для підприємців», організованої Vision Fund Ukraine спільно з діловими медіа Ekonomika+ та Delo.ua, безпосередньо зачіпає видавничий сектор. Власники видавництв вчаться управляти Cash Flow (грошовими потоками), підвищувати фінансову стійкість, залучати кредити та інвестиції. Романтика поступилася місцем жорсткому фінансовому плануванню, і це найкраще, що могло статися з українською фантастикою.

Крім того, участь українських видавництв (таких як «Віват», «Ранок», «Кліо») на міжнародних майданчиках - наприклад, на Будапештському міжнародному книжковому фестивалі - перестала мати характер екзотичної презентації «країни третього світу» і перетворилася на рутинну, планомірну роботу з продажу прав на переклади та інтеграції в європейський книжковий обіг.

Топографія сучасної фантастики. Автори, тексти і тенденції

Період з 2020 по 2026 рік характеризується кристалізацією кількох магістральних напрямів у вітчизняній науковій фантастиці. Аналіз рейтингів продажів, шорт-листів провідних премій та списків найкращих книг (включаючи статистику Goodreads і спеціалізованих порталів на кшталт Booktop) дозволяє виокремити ключові тексти, що формують актуальний літературний ландшафт.

Сучасні топи продажів радикально відрізняються від того, що споживав ринок п'ятнадцять років тому. Читач став цинічнішим і жадібнішим до складних концептів.

Аналіз актуального зрізу авторів демонструє велетенський обсяг виробленого контенту. У списках фігурують десятки імен: Лідія Аніщенко, Ігор Антонюк, Володимир Арєнєв, Андрій Бачинський, Дмитро Буксін, Таня Гуд, Сергій Деркач та багато інших. Сюжетний розкид у цьому ешелоні вражає уяву. Тут можна зустріти все: від традиційних фентезійних квестів, де сліпі характерниці зустрічаються з таємничими альвами на Межі між світами в антуражі державних переворотів та проклятих королів, до відверто постмодерністських (і трохи претензійних) спроб переосмислення класики, на кшталт твору Дмитра Зуєнка «Майстер та Маргарита 2. Ч.1: Нові герої», де автор сміливо береться завершувати те, що нібито не встиг Михайло Булгаков. Подібна всеїдність ринку - ознака його неймовірної життєвої сили.

Що далі? Жанр живе!

Українська фантастика до середини 2020-х років не єдиний моноліт з чіткими правилами та гравцями. Зараз це все ще різнорідний, подекуди суперечливий, живий простір.

• Тверда наукова фантастика Кідрука.
• Вигадані жанри Павлюка та Іллюка.
• Філософське фентезі Олді.
• Підліткове фентезі Аренєва.
• Горор, антиутопія, альтернативна історія, міське фентезі

«Бородатий Тамарин», «Видавництво Жупанського» і «Зоряна фортеця» працюють. Автори пишуть. Хто де. В окопах, евакуації, у Києві під обстрілами, у Львові, у Варшаві, у Стокгольмі та навіть Нью-Йорку (привіт, ти знаєш про кого це!). Книгарні продають. Читачі читають.

Українська фантастика жива. Цей шлях був жодного разу не прямим, часто не дуже зручним, а подекуди й відверто кривим, але він привів туди, куди мав привести. Це, загалом, і є головне. Решта - деталі.