Троп про лікарів-потраплянців серед сучасних піджанрів фентезі можна сміливо віднести до найпопулярніших. Більш популярні хіба що трактирниці та кухарі всіх розрядів та мастей. Але ми зараз не про їжу, а отже…
Сучасний герой потрапляє в якусь там автотрощу, чи просто тихо помирає у своєму ліжку від старості і опиняється у середньовіччі. В анамнезі у нього 6 років медуніверу, 2 — інтернатури і сто пʼятдесят у якості якого-небудь практикуючого лікаря, починаючи від фельдшера і закінчуючи всратим нейрохірургом.
І от бачить він брудних цирульників із пилками, відьом, пардон, знахарок, з припарками, хапається за голову й за кілька днів стає геніальним лікарем, що рятує всіх підряд.
Звучить красиво, ефектно, читачі плескають в долоні, продажі книжок ростуть за експонентою. Проблема лише в тому, що в реальності все було б значно складніше.
Гігієна замість магії
Перше, що варто пам’ятати: середньовічна медицина не була суцільним мракобіссям. Так, люди не знали про бактерії, віруси чи антибіотики. Але вони вміли спостерігати. Іноді дуже уважно. Ваш герой здивується, але місцеві медики вже чудово бачили, що брудна рана гниє швидше за чисту.
Деякі хірурги навіть мили руки водою з оцтом перед процедурами (хоча слід зазначити, що не так часто, як хотілося б). Для обробки ран використовували мед, вино, оцет, смоли й трави (внутрішньо і зовнішньо) і частина цього справді мала антисептичний ефект.
Тобто перше, що реально може зробити потраплянець, це не «винайти сучасну медицину», а покращити гігієну. Кип’ятити воду, інструменти і взагалі все, що можна прокипʼятити. Ретельно мити руки, протирати максимально міцним алкоголем та оцтом все, що прокипʼятити не можна. Наполягати на чистих перев’язках, не колупатися в ранах брудними пальцями і взагалі пацієнта трохи мити та переодягати в чисте.
Уже це драматично підвищить шанси пацієнта вижити, а до майбутнього “світила середньовічної медицини” не приверне зайвої уваги від найближчого єпископату.
Трави — це не просто чай
Друге — трави. Якщо герой бодай трохи знається на базовій фармакології (а мав би знатися, якщо він бодай щось там вчив в універі), він швидко зрозуміє, що середньовічні травники не були дурнями. М’ята від болю в животі, валеріана для сну, маковий відвар у якості знеболювального — усе це як працює зараз, так працювало й тоді.
Але якщо ваш герой не ботанік, не фармацевт і не лікар, він навряд чи згадає точні дозування або зможе безпомилково відрізнити корисну рослину від отруйної. І тоді пацієнт замість лікуватись скоренько вріже дуба, а до вас прийдуть його родичі вимагати пенсіон по втраті годувальця.
Хірургія та стріли в коліні
Далі хірургія. Ось тут автори часто найбільше дають розгулятися фантазії. Мушу вас розчарувати, але ні, потраплянець не зробить кесарів розтин, складну трепанацію чи будь-яку іншу серйозну операцію «на коліні». Навіть якщо до потрапляння він був нейрохірургом із XXI століття.
Без стерильних інструментів, нормального наркозу, антибіотиків і лабораторії це майже гарантована катастрофа. Що реально? Витягти стрілу. Обробити рану. Накласти шви. Дренувати абсцес. Тобто робити прості речі, але робити їх чистіше, акуратніше й розумніше за місцевих.
До того ж, не слід ігнорувати досвід місцевих, адже про колоті рани від списів, рубані від сокири чи шаблі чи інші подібні вони будуть знати набагато більше, ніж середньостатистичний житель 21 століття. І бога ради, якщо ваш герой вирішив полікувати когось, з кого стирчить стріла, то не примушуйте її з нещасного витягати. Та ще й ривком. Бʼюся об заклад, що в 9 з 10 випадків такий “пацієнт” тут же коні двине від больового шоку.
Стоматологія без бормашини
Окремо слід згадати про стоматологію, бо тут авторська фантазія часто-густо відлітає за пташками у вирій і не завжди повертається назад. У багатьох історіях герой раптом починає лікувати зуби, ставити пломби й мало не відкриває першу приватну стоматологію.
Але реальність значно суворіша за фантазії. Без бормашини, рентгену, без сучасної анестезії, без пломбувальних матеріалів лікувати карієс не просто складно, а взагалі неможливо. Це я вже не кажу про антибіотики та нормальний догляд за ротовою порожниною після “стоматологічного” втручання.
Якщо в пацієнта болить зуб, герой може полегшити біль травами, компресами чи полосканням. Але якщо маємо глибокий карієс, пульпіт або абсцес, ситуація різко ускладнюється. У середньовіччі стоматологія часто зводилася до одного радикального методу: видалення. Простіше кажучи, хороший стоматолог-потраплянець не лікуватиме зуби в сучасному розумінні. Його головним досягненням буде акуратно видалити проблемний зуб, не занести інфекцію й не допустити ускладнень. І, якщо чесно, це вже дуже багато.
Епідемії та зміна системи
Але це все була лише весела приспівка. А жорстка правда нам каже, що від більшості епідемій ваш герой не врятує нікого. Чума, віспа, тиф, дизентерія і купа інших — без сучасних ліків це фактично вирок для хворого. Максимум, що може зробити наш горе-лікар, це вчасно згадати про важливість карантину. Ізоляція хворих, чиста вода, провітрювання, спалювання заражених речей, мінімізація контактів. Звучить знайомо? Так, людство користується цими методами вже багато століть.
І ще один момент, який автори часто забувають. Навіть якщо потраплянець усе знає, йому ще треба донести це до оточуючих (що часто набагато складніше, ніж зробити кесарів розтин пилкою під кущем). Уявіть: приходить фіг зна звідки якийсь дивний чужинець і каже, що треба мити руки перед операцією, кип’ятити інструменти й не чіпати рану брудними руками. Для сучасної людини це очевидно. А для середньовічної ой не факт.
Тому хороший герой-потраплянець у медичному сюжеті перемагає не тільки знаннями. Він перемагає терпінням, репутацією і вмінням поступово змінювати систему. І це, якщо чесно, значно цікавіше за чергову казку про генія, котрий за три дні переміг усі хвороби середньовічного суспільства.
Автор статті