Усі давно звикли, що в кожному селі України обов’язково знайдеться яка-небудь відьма. А то й кілька одночасно. До цього явища всі ставляться по-різному. Хтось вважає їх небезпечними й обходить десятою дорогою. Хтось вважає, що це все вигадки, відьом не існує, а все незвичайне й дивне пояснюють з наукової точки зору. Хтось, навпаки, вважає відьом реальними, таємно стежить за їхніми пересуваннями, сподіваючись підглянути ритуал або знайти в сараї мітлу для польотів.
Але практично ніхто не знає, що насправді в Україні відьмами в широкому розумінні цього слова можна назвати щонайменше 70 відсотків усього жіночого населення всіх вікових груп.
Така концентрація носіїв певних сил на окремо узятій території не є випадковою. Слід врахувати кілька важливих чинників, що відіграли неабияку роль у «відьмаченні» нашої країни.
Розглянемо деякі з них.
1. Традиції чаклунства на території Київської Русі існували задовго до народження, власне, самої Київської Русі. Сьогодні ми узагальнюємо всіх, хто володіє хоч якимись навичками, і відносимо їх до категорії відьом. А насправді різновидів існувало дуже багато: травниці, шептухи, ворожки, чароплетки, гадалки, косматки, віщунки, лікарки, знахарки, цілительки тощо. Різновидів цих досить багато, оскільки часто у людини була якась одна розвинена здатність. Наприклад, вміння викликати або відганяти дощ. Ну а якщо всіх їх поспіль називати відьмами, то відразу виявляється, що відьом щось дуже вже багато.
2. Православ’я, загалом, було досить лояльним до відьом. Точніше, воно їх потенційно ігнорувало. Відьми могли спокійно жити в селі, брати участь у громадських заходах, ходити до церкви. До речі, до церкви могла увійти, в принципі, будь-яка відьма. Вважалося, що чим більше на ній гріхів, тим дискомфортніше вона там почувалася. Однак багато відьомських обрядів відбувалося саме в церкві або з використанням церковної атрибутики. Отож церква відьом масово не піддавала анафемі й палицями не ганяла, бо це мав би робити святий дух церковний (ну а чи робив, чи проповідь слухав, то вже інше питання).
3. Цей фактор логічно випливає з попереднього. Наша історія не знає масових переслідувань і страт відьом, як це було у Західній та Центральній Європі. Ба більше, українці не звинувачували своїх відьом у зв’язках із дияволом, а карали лише за конкретну матеріальну шкоду, заподіяну людям, як-то крадіжку молока, навіювання, порчу тощо. При цьому не мало значення, яким способом було завдано шкоди — магічним чи ні.
У той час, коли в Європі гримів «Молот відьом» і на кожному розі палало відьомське вогнище, українські відьми тихо пололи город і розводили курей. Ну, якщо там пару раз за літо трохи почаклують і нагонять пару хмарок, щоб политу моркву на городі, то ж нікому від цього нічого поганого не було. Зате тепер у нас суцільні красуні, а в Європі… не суцільні)))
4. На відміну від істинно відьомської (чаклунської) сили, яку можна або успадкувати при народженні за умови дотримання певних умов, або набути в момент смерті іншої відьми, прикладні вміння (знання трав, ворожіння, цілительство та багато інших) передавалися як по жіночій, так і по чоловічій (щоправда, рідше) лінії й часто не залежали ні від кількості дітей, ні від порядкового номера новонародженого, ні від сімейної історії. Якщо в роді є певне вміння, то з імовірністю 90% ним у різній мірі володітимуть усі члени роду.
Звісно, жінки частіше володіли такими навичками, і їхні сили були набагато інтенсивнішими, але й чоловіки теж досить часто мали певні вміння: загоювати рани, розганяти хмари чи відганяти диких звірів.
5. Ще одним важливим чинником щодо спокійного існування відьом є їхнє офіційне визнання та захист законом. Навіть попри те, що територія України часто змінювала господарів, історично склалося так, що під час судів над відьмами діяли ті самі правила, що й для звичайних підозрюваних. Тобто, якщо у когось у селі загинула корова, то потрібно було не просто привести до суду відьму, а й докладно довести, що саме вона і саме за допомогою чарів знищила тварину. Перевірки на кшталт утоплення у водоймі чи спалення «про всяк випадок» траплялися не надто часто, в основному під час масштабних лих, масових епідемій тощо.
6. Не варто залишати поза увагою, що Україна територіально розташована в особливому енергетичному місці. Тут існує багато тектонічних розломів, які створюють своєрідні енергетичні воронки та вихори. Також тут дуже багато святих місць, що несуть цілющу енергетику. Ну і не можна не згадати й сам Київ, у якому чудово сусідять Михайлівський Золотоверхий, Софія Київська, Володимирський собор, Лавра та… 13 Лисих гір різного ступеня популярності.
До речі, саме цим пояснюється й велика популярність відьом у сучасній літературі та кінематографі. Якщо уважно придивитися до книжкових полиць, то виявиться, що українська відьма сьогодні почувається значно краще, ніж український вампір, перевертень чи навіть дракон (хоча драконолюби тут можуть посперечатись, ба, навіть, плюнути вогнем).
Але давайте чесно, дракона більшість людей бачила лише на картинці, або з перепою, а відьму якщо на власні очі і не бачили, то принаймні точно знають, в якому селі вона живе. Відьма залишається близькою, зрозумілою і впізнаваною. Вона може доїти корову, вирощувати помідори, торгувати на базарі, а ввечері виявитися хранителькою стародавніх знань чи володаркою надприродної сили. Такий персонаж набагато природніший і банально цікавіший за чергового безсмертного ельфа, котрий триста років стирчить у лісі й нічого путнього не робить.
Феномен українських відьом полягає саме в тому, що вони ніколи нікуди не зникали, а існували тут завжди. Сьогодні прийнято говорити про різні підсвідомі впливи, енергетичних вампірів, техніки НЛП та ДЕІР, школи енергетів, усвідомлені сни та керування чакрами. Але насправді у багатьох усе це вже закладено всередині, ввібрано з материнським молоком, дбайливо збережено й передано через пам’ять роду, закодовано в ДНК, записано… виберіть будь-яке зручне формулювання.
Історична пам’ять та біль втрат
Наша біда лише в тому, що ми не знаємо і не вміємо користуватися тими давніми знаннями, які спеціально для нас дбайливо збирали цілі покоління. І тут теж не все так однозначно. У ХХ столітті Україну кілька разів планомірно зачищали. У 1920-х роках це було розкуркулення. У 1932–1933 роках проводилися масові кампанії зі знищення українського генофонду. У 1937–1938 роках вирували масові зачистки органами КДБ. Також важливим є той факт, що втрати України у складі військ СРСР під час Другої світової війни становили понад 3 мільйони військовослужбовців при офіційній цифрі загальних втрат у 6 мільйонів (більше половини вбитих на полі бою були українцями), а загальні втрати становили понад 14 мільйонів. Про сьогодення ви і самі все бачите, тут навіть повторуювати не треба…
Ну і до всього, чималу роль у формуванні свідомості кількох останніх поколінь відіграли науковий атеїзм та впровадження суто матеріального підходу до життя.
Усі ці сумні події стали причиною того, що багатовікові сили, знання та вміння були загнані глибоко в підсвідомість. Більшість з тих, хто володів цими знаннями, тихо жила в селах, час від часу лякаючи маленьких дітей страшними казками про чорта та відьму. Передавати навички чаклунства відкрито було страшно й небезпечно. Їх заперечували, пояснювали психічними захворюваннями, впливом психотропних засобів, стресів, алкоголю. І сьогодні ми маємо величезну кількість спадкових відьом, яким ніхто не може пояснити, що вони вміють, як цим користуватися і як з цим жити. Вони несвідомо можуть завдати шкоди оточуючим, наробити лиха, наврочити навіть не тому, що справді цього хочуть, а просто тому, що не усвідомлюють своєї сили та своїх дій.
Величезна країна з величезною кількістю по-справжньому розумних, сильних, талановитих спадкових відьом, які абсолютно не розуміють і не усвідомлюють своєї унікальності, це й є неповторний феномен відьми українського села.