Ото ти сидиш у миколаївському липневому пеклі, слухаєш глухе виття тривоги десь над Південним Бугом, витираєш піт із лоба і перегортаєш затерті сторінки старої паперової книжки (аж сувора чоловіча сльоза проступає))), а в голові лунає дивна думка. Намагатися виміряти масштаб впливу Роберта Енсона Хайнлайна (вибачте, але ні, я не буду його називати Гайнлайном) на світову літературу – марно. Письменник був справжнім філософом та інтелектуалом.
Людина примудрилася запатентувати водяне ліжко прямо всередині художнього тексту, вигадала дистанційні маніпулятори для атомної промисловості, а ще – змусив купу народу щиро молитися (саме так! Молитися!) на власні рукописи. Хайнлайн сприймається скоріше як старий, буркотливий, часом нестерпно впертий друг, з яким я б зірвав голос у суперечках про політику, захоплено обговорюючи тонкощі орбітальної механіки, а потім заварити чаю і затишно помовчати про все на світі.
Він був людиною, в якої колючий прагматизм крокує поруч із глибокою емпатією. Разом з моїм дідусем, він навчив мене любити котів…
Становлення та Флот
Шлях майстра розпочався далеко від зірок. Роберт Енсон народився 7 липня 1907 року в крихітному запорошеному містечку Батлер, штат Міссурі. Хлопчисько з консервативної американської глибинки ввібрав дух фронтиру разом із самодисципліною.
Юнак обрав військову кар’єру, вступивши до Військово-морської академії США в Аннаполісі. Навчання давалося напрочуд легко. За академічними оцінками юний курсант ішов п’ятим серед двохсот сорока трьох однокурсників. Випустився двадцятим виключно через шалену кількість різноманітних дисциплінарних стягнень (він навіть бійки влаштовував). Нестерпний характер давався взнаки постійно, проте він став чемпіоном закладу з фехтування і бездоганним стрільцем.
Служба стартувала в епоху велетенських сталевих монстрів. Коли я дивлюся на іржаві залишки миколаївських суднобудівних гігантів, легко уявляю ті неймовірні масштаби. Свіжоспечений енсін (це як у нас мічман – найнижче офіцерське звання) отримав жадане призначення на новітній, щойно спущений на воду авіаносець USS Lexington під командуванням похмурого капітана Ернеста Кінга (почитайте, там цікаво). Згодом відбулося переведення на значно скромніший есмінець USS Roper. Постійна виснажлива хитавиця доконала молодого артилерійського офіцера і хронічна морська хвороба знищила імунітет. 1934 рік приніс вирок у вигляді туберкульозу.
Військово-морський флот списав лейтенанта на берег із вердиктом про повну постійну непрацездатність. Система виплюнула хлопця на цивілку з копійчаною пенсією та без жодного шансу на одужання. Тоді ситуація здавалася йому кінцем світу, але майбутнє готувало цікавіший сценарій.
Політика та особисте життя
Почалися довгі поневіряння, від аудиторії Каліфорнійського університету, спроби продавати нерухомість, видобуток срібла в темних сирих шахтах й аж до занурення з головою в радикальну політику. Сучасні критики часто хапаються за серце, тому що майбутня ікона ринкового капіталізму в тридцяті роки була переконаним полум’яним соціалістом. Роберт брав активну участь у лівому русі Ептона Сінклера EPIC. Активісти вимагали прогресивних податків, роздачі простоюючих заводів безробітним. Письменник дослужився до заступника видавця багатотиражної газети EPIC News. 1938 року висунув кандидатуру до Законодавчих зборів Каліфорнії, але програв вибори з «тріском». Політика втратила дивака-радикала, але література отримала майбутнього генія.
Особисте життя штормило значно сильніше за палубу есмінця. Швидке розлучення з Елінор Каррі, потім тривалий союз із Леслін Макдональд поступово потонув у прогресуючому алкоголізмі дружини. Справжньою музою стала Вірджинія Герстенфельд, або просто Джінні. Весілля зіграли в сорок восьмому. Хімік, інженер, офіцер жіночого резерву ВМС, чудова плавчиха. Жінка, яка подарувала левину частку рис характеру всім рудоволосим, незалежним героїням хайнлайнівських книг.
Подружжя власноруч спроєктувало унікальний круглий дім серед лісів секвої в Бонні Дун. Журналісти дивувалися продуманій ергономіці та стилю. Я, як книжковий хробак, заздрю «в білу», тому що в них були 25 метрів забитих книжкових полиць. Фотографії космічної програми висіли поруч із художніми зображеннями гнучких оголених жінок.
Літературний прорив та війна
Але почнемо з початку. 1939 року безробітний Роберт натрапив на оголошення журналу Thrilling Wonder Stories. Конкурс фантастичних оповідань обіцяв переможцю п’ятдесят доларів. Використавши весь накопичений інженерний досвід, чоловік написав «Лінію життя», потім перечитав готовий рукопис і здорова частка авторського егоїзму підказала необхідність підвищення ставок. Текст вартий значно більшого гонорару. Папери полетіли до Джона Кемпбелла, редактора Astounding Science Fiction, де той миттєво відрахував сімдесят баксів. Я б назвав цей гонорар – «70 баксів, які змінили ВСЮ сучасну наукову фантастику назавжди».
Новачок зайшов у бульварний жанр як вже сформований зрілий майстер. Поки інші графомани масово клепали одноманітні казочки про порятунок великогрудих принцес від лускатих потвор за допомогою смішних променевих пістолетів, новий автор приніс сюди науку, додав економіку, трохи розбавив політологією та «лівими» ідеями, закріпив математичним розрахунком. Тексти «штампувалися» з шаленою швидкістю. Редактор фізично не міг друкувати стільки матеріалу під одним прізвищем, тому з’явилися псевдоніми: Енсон Макдональд, Лайл Монро, Калеб Сондерс, Джон Ріверсайд. Так народжувалася грандіозна «Історія майбутнього».
Потім спалахнула Друга світова війна. Після атаки на Перл-Харбор справжній патріот кинувся до військового відомства, але Флот відхилив рапорт хворого. Чоловік переїхав до передмістя Філадельфії, влаштувався інженером-авіабудівником на військово-морську верф, де працював як проклятий по 15-20 годин! Перетягнув у лабораторію колег по літературному цеху: Айзека Азімова та Спрега де Кампа. Поки Європа захлиналася кров’ю, троє майстрів фантастики ночами креслили пластикові деталі для бойових літаків. Роберт вимагав повної самовіддачі від підлеглих, писав дошкульні, сповнені жовчі листи діячам, які намагалися відсидітися в глибокому тилу.
Після перемоги над нацизмом настав час стратегічних змін. Повертатися у фінансове гетто дешевих журналів ніхто Хайнлайн не планував. Тому, письменник з боєм пробився до солідного видання The Saturday Evening Post, де довів снобам життєздатність фантастики, а ще, паралельно уклав вигідний контракт із видавництвом Scribner’s на серію підліткових романів. Геніальна ідеологічна диверсія, де під обкладинкою легких пригодницьких книжок про хлопчаків-астронавтів у незміцнілі мізки непомітно проносилися надзвичайно складні концепції, громадянської відповідальності, критичного мислення та беззаперечного права на збройний бунт проти деградуючої влади. Тексти, де читач мав напружувати мізки самостійно.
Передбачення та шедеври
Кінематограф теж відчув важку руку майстра. П’ятдесятого року зняли стрічку «Місце призначення – Місяць». Головний технічний консультант влаштовував голлівудським босам виробниче пекло, вибиваючи з режисерів кричуще невігластво. Довелося змиритися з відсутністю звуку у вакуумі та визнати закони орбітальної механіки. Стрічка забрала статуетку «Оскар» за візуальні ефекти, суттєво підштовхнувши світові космічні перегони. (Я так і не проникся сюжетом, але, заради загального розвитку, рекомендую переглянути).
Інженерне передбачення взагалі межувало з містикою. Повість «Уолдо» сорок другого року детально описувала складну систему дистанційно керованих механізмів для хворої слабкої людини. Коли ядерна промисловість зіткнулася з необхідністю безпечної роботи з радіоактивними матеріалами, вчені просто скопіювали книжкову ідею. Маніпулятори в лабораторіях досі неофіційно називають «уолдо».
Історія з водяним ліжком взагалі в мене викликає щирий захват. Концепт гідравлічного матраца з термостатичним підігрівом народився в холодній палаті туберкульозного шпиталю. Креслення словами з’явилося на сторінках кількох романів. Коли наприкінці шістдесятих дизайнер Чарльз Холл спробував запатентувати сучасний винахід, Патентне відомство дало відмову, а фантастичні тексти визнали попереднім рівнем техніки.
Політичні погляди пройшли еволюцію від наївного соціалізму до лібертаріанства. З’явилася знаменита абревіатура TANSTAAFL – безкоштовних сніданків ніде в природі не буває. За будь-яку соціальну пільгу, субсидію чи допомогу завжди платить хтось конкретний зі своєї кишені.
Читання подібних книжок назавжди переформатовує нейронні зв’язки, а деякі твори випалилися в пам’яті назавжди. «Пасинки Всесвіту». 1941 рік! Величезний крейсер «Авангард» повільно повзе до Альфи Центавра, але екіпаж давно забув мету довгого польоту, перетворивши закони фізики на звичайні релігійні догми. Мутанти на покинутих верхніх палубах раптом виявляються єдиним ключем до пробудження здорового глузду. Пам’ятаю, як я в дитинстві ганявся за підшивками журналу «Навколо світу» сімдесят сьомого року. Обмінював на «вкладиші». Зачитував до величезних дірок. Ніхто тоді гадки не мав про існування повної версії, але здобутий кров’ю і потом журнальний варіант назавжди залишився еталоном літературного дива. (До речі, там взагалі будо смішно, тому що роман було опубліковано в номерах №1,2,4,5. ТРЕТЬОГО не було).
«Двері в літо». Пронизлива, світла розповідь про людську підлість та незламних котів. Інженер Деніел Девіс втрачає власну компанію через змову компаньйона та брехливої нареченої, та опиняється в криогенному сні на довгих тридцять років. Але ж справжні інженери ніколи не опускають рук. Хлопці просто шукають спосіб полагодити зламану реальність. Роман був написаний за тринадцять днів! Узимку кіт Пітті вимагав відкрити йому двері на засніжену вулицю, сподіваючись знайти за однією з них теплу пору року. Дружина Роберта кинула фразу про двері в літо, а письменник пішов у кабінет і видав свій найкращий шедевр. Книжку треба виписувати в рецептах замість антидепресантів. Мій найулюбленішій твір в нього.
«Зоряний десант». Здається, що це військова проза. Ну, типу ж там всілякі бойові важкі екзоскелети, пекельне муштрування Мобільної Піхоти та кривава війна з інопланетними арахнідами. Головний герой Джонні Ріко розмовляє тагальською мовою. Не аби-який виклик расовим стереотипам п’ятдесятих років (Гугліть). Ліберальні критики десятиліттями верещали про пропаганду мілітаризму, бо Земна Федерація має вигляд нормальної республіки зі свободою слова, просто право голосу дають виключно після важкої небезпечної служби суспільству. А фільм Пола Верховена дев’яносто сьомого року – окрема історія. Режисер прочитав пару глав, плюнув, назвав сюжет нудьгою і зняв блискучу сатиру на військову пропаганду. Обожнювати книгу і фільм одночасно цілком нормально.
«Чужинець у чужій країні». Людина, щойно затаврована як мілітарист, сідає за друкарську машинку і створює настільну біблію покоління хіпі. Валентайн Майкл Сміт приносить з червоного Марса ідеї вільної любові, та проповідує повну відсутність приватної власності. Ага. А ще він демонструє вміння контролювати матерію зусиллям думки. З’являється дієслово «грокнути» – зрозуміти явище настільки глибоко, щоб повністю злитися з об’єктом спостереження (Так, саме від нього пійшов Grok Ілона Маска). Видавці злякалися відвертих сцен, змусили вирізати понад шістдесят тисяч слів! Повна режисерська версія тексту побачила світ лише завдяки наполегливим зусиллям Джінні значно пізніше смерті творця.
Масштаб генія
Реальний масштаб особистості легко підраховується банківськими цифрами, які я люблю найбільше, тому що вся ця лірика про геній і таке інше, краще підкріплюється підрахунками.
49 років активної творчої роботи. 32 великих романи. 59 коротких оповідань. 16 збірок. Світові продажі давно перевалили за позначку в сто мільйонів примірників. Переклади 29 мовами світу. Чотири (!!!!) статуетки премії «Г’юго». Звання першого Грандмастера Неб’юла 75 року, присуджене під одностайні оплески колег.
Гроші в нього теж водилися. Офіційні особисті статки на момент смерті вісімдесят восьмого року складали скромні 600 000 доларів. Головною фінансовою цінністю виявилися авторські права. Подружжя не мало спадкоємців, тому свої зароблені мільйони письменник залишив мрії про зірки. Так запрацював трастовий фонд The Heinlein Prize Trust, де ВСІ прибутки від продажу книг, аудіоверсій, прав на екранізації йдуть на заохочення комерційного освоєння орбіти. Організація спонсорує змагання з досліджень у мікрогравітації, фінансує масштабне оцифрування величезного особистого архіву в Санта-Круз. Купуючи сьогодні томик старого майстра, покупець буквально оплачує розробку технологій для майбутніх польотів до інших світів.
Роберт Енсон Хайнлайн був зітканий із гострих протиріч. Кадровий військовий, який зневажав сліпе підпорядкування авторитетам, соціаліст, який перетворився на ікону вільного ринку, прагматик, здатний писати ніжні рядки про любов та відданість, або про справжню чоловічу дружбу. Галактика здається місцем темним і непривітним, проте людський розум витягне нас із будь-якої чорної ду… діри. Але й це ще не все! Додайте сюди залізну волю смертельно хворої людини та мій улюблений чорний гумор. Ось яким він був. Справжній крутезний дідусь сучасної фантастики.
Доки існують люди, здатні оцінити красу витонченого інженерного рішення та розділити тугу кота біля зачинених дверей, старий бурчун житиме серед нас. Тому що, як на мене, то Смерть (саме з великої літери), виглядає просто черговою складною технічною проблемою, яку розумний спеціаліст рано чи пізно обов’язково знайде спосіб обійти.
Редакція Альманаху