Людина почала мріяти про створення істоти власними руками дуже рано. Принаймні набагато раніше, ніж з’явилася наукова фантастика. Вже античні міфи зафіксували появу створінь, схожих на нас, але таких, що мають штучне походження. Їх ліпили з глини, різьбили з каменю чи слонової кістки, кували з металу або й взагалі збирали з людських органів.
Але найцікавіше починалося вже після того, як створена істота оживала. Історія її існування в людському світі була нерозривно пов’язана з питаннями про відповідальність і волю творця та про те, що ми зараз називаємо агентністю — здатність творіння керувати своїм життям та брати відповідальність за власні рішення.
Подивімось на те, як змінювався погляд на роль та особистість такого творіння в художній літературі.
Автономно функціонуючий. Талос, витвір Гефеста
Бронзовий велетень-автоматон Талос — подарунок Зевса для охорони Криту. Аполлоній Родоський у своїй поемі «Аргонавтика» описував його як величезного вартового, що тричі на день обходить острів, не підпускаючи чужі кораблі до його берегів. Якщо чужинці наближаються, Талос кидає в них великі каменюки. Принцип дії автоматона описаний так: у його тілі є одна жила, якою струменить божественна кров (іхор). Жила проходить від шиї до щиколотки, де її перекриває бронзовий затвор.
З самого початку велетень має лише одну мету в житті, одну функцію — охоронну. В цьому й полягає яскрава особливість ранніх образів штучних істот: їхня цінність визначається тим, наскільки добре вони слідують задуму творця.
Але ми можемо помітити, що Талос є… досить-таки самостійним. Він автономно виконує задані дії. Звичайно, до ідеї сучасного робота залишилося ще пара тисячоліть, але принцип уже сформований: істота, яка може діяти без постійної участі творця. Звичайно, Талоса створили боги, а не люди. Але, з огляду на те, що люди теж творіння богів, а Талос принципово від них відрізняється, думаю, ми можемо взяти його за приклад. Як і наступну істоту, з якою, втім, ситуація дещо складніша.
Багатозадачна і запрограмована. Пандора, кара божа
Ще один шедевр Гефеста — найпрекрасніше в світі знаряддя покарання, або Пандора. Гесіод у «Теогонії» та «Трудах і днях» пише, що Пандора була створена з землі. Нагадаю, що людей створив титан Прометей з води та глини, тому, можна сказати, Пандора виконана з біополімерів чи силіконів. Афіна навчає біоробота ремесел, Афродіта дає йому красу та сексапіл, Гермес — хитрість і брехливу вдачу.
На відміну від Талоса, Пандора запрограмована не на одну функцію. Вона є людиноподібною багатозадачною істотою, має особистісні характеристики та багатий набір умінь. Але все одно її призначення визначене кимось іншим до її появи. Це не історія про свободу штучного створіння, але про те, що можна сконструювати людиноподібну істоту, яка все одно виконує закладену в неї програму.
І останній грецький сюжет, про який ми сьогодні поговоримо, — історія творіння, якому не залишили вибору.
Оживлена, але безголоса. Галатея як предмет обсесії
Овідій у «Метаморфозах» розповідає нам історію скульптора Пігмаліона, який вирізьбив зі слонової кістки статую дівчини і закохався у власне творіння. Богиня Афродіта зглянулася на його молитви і оживила статую. І щасливий Пігмаліон взяв її за дружину. Це вже зовсім інший підхід — Галатея з’явилася на світ не з якоюсь практичною метою, а просто тому, що творець хотів зробити щось естетичне. Але волі у неї, можливо, менше, ніж у Пандори.
Ми знаємо про бажання Пігмаліона, про його закоханість. А чого хотіла Галатея? Чи були взагалі у неї якісь бажання та мрії, чи з’явилися вони після оживлення? Про це нічого не сказано. Вона отримує життя, але не право на власну історію та власний голос. І саме з цього міфу постає тема, про яку й зараз дискутуватимуть у контексті ШІ: чи достатньо дати творінню життя, щоб воно стало особистістю?
Чудовисько (?) Франкенштейна
У Мері Шеллі це питання звучить значно страшніше. Вчений Віктор Франкенштейн створює живу істоту, а коли бачить результат, лякається і відмовляється від неї. Авторка радикально змінює мотиви й наслідки: створена істота в її романі не є ідеальним продовженням волі творця. Чудовисько має власну свідомість, стежить за людьми, навчається, формує моральні судження та бачення свого місця в навколишньому світі. І, як жива самодостатня істота, хоче прийняття та емоційної близькості. Але, будучи відкинутим, воно поступово (й, на жаль, закономірно) перетворюється на ворога.
Роман «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» ставить проблему, яка стане центральною для теми: чи не виникає у творця відповідальність перед створеною ним живою істотою? Віктор відповіді (а радше відвертості чи сміливості) не знаходить, і його творіння платить за це разом із ним.
Штучна цивілізація. Роботи R.U.R.
Чеський письменник Карел Чапек робить наступний принциповий крок у розкритті цієї теми. У п’єсі «R.U.R. (Россумові універсальні роботи)» створені істоти вже не є унікальним творінням. Це серійні фабричні вироби, які виконують різні справи замість людей. Ця п’єса і дала нам слово «robot», пов’язане з чеським «robota» — примусовою підневільною повинністю.
Отже, у 1920 році (рік написання п’єси) створені істоти чи не вперше в літературі стали промисловим продуктом, який не творять, а виробляють. Саме тому питання про відповідальність творця звучить інакше: «Які зміни відбуваються в суспільстві, яке виробляє розумних істот, щоб вони працювали замість людей?». Таким чином, Чапек підходить майже впритул до витоків сучасних поглядів на штучний інтелект. Створена істота більше не є божественним даром, дивом чи унікальним експериментом — вона стає технологією. Тому питання власності, експлуатації, соціальної нерівності, трудових відносин тощо стають неймовірно актуальними. Не в останню чергу тому, що вони стосуються не тільки вигаданих істот, але й людей, сучасників Чапека, у складній кризовій ситуації, викликаній Першою світовою війною.
Чапек одним із перших у світовій літературі ставить питання: «Що станеться, якщо створена людьми істота раптом вирішить, що більше не хоче бути власністю людини?».
На цьому поки що зупинимося, бо пізніша література починає давати дуже різноманітні й цікаві відповіді на це найважливіше етико-соціальне питання.
Авторка статті
Олена Біловзір
Дослідниця історії фантастики та резидентка Альманаху.