Янг-адалт сам по собі не псує смак дорослим, він лише показує, що частина дорослих взагалі живе емоційним життям старшокласника й не дуже хоче звідти виходити.
А от коли людина читає тільки «казочки для 15‑річних» і нічого більше — тоді справді страждає не жанр, а її власний літературний раціон. Привернув увагу фейсбучний (і такі трапляються взагалі всюди) допис про те, що «Знову ці тридцятирічні дяді й тьоті зависли на Гаррі Поттері, замість читати серйозну літературу! Інфантилізація! Смак зіпсований назавжди!» — три крики душі, чотири «фе», десять лайків і один регочучий смайл (мій).
Виглядає благородно – дорослий наче захищає «високе мистецтво» від нашестя фентезійних школярів, але ж на практиці він просто нервово перевіряє, чи йому самому ще можна любити казки, чи вже пізно (якщо перевіряє – пізно).
Але. Якщо кудись дивитися, то не на фейсбучні емоції, а на мої улюблені цифри, картина раптом стає дуже дорослою і навіть привабливою.
Дослідження Bowker Market Research ще у 2012 році показало, що 55% покупців книжок із позначкою YA — це люди 18+, а найбільша група — вікова категорія 30–44, і 78% з них зізнаються, що купують ці книжки для себе, а не «для дитини». Ще раз. 78%.
Свіжіше британське дослідження HarperCollins/Nielsen взагалі показало, що 74% читачів янг-адалту є дорослими, а понад чверть — старші за 28 років. Ха-ха… попит дорослих на YA стабільно росте з 2019 року.
Гаррі Поттер і всі-всі-всі
До появи Гаррі Поттера дорослі, які тягали додому «книжки для дітей», були трохи підозрілими дивакуватими типами з власними тарганами.
Роулінг зробила дивне: легесенька дитяча й підліткова історія раптом стала загальнокультурним явищем, яке читали всім будинком — від третьокласника до пенсіонера, а критики пишуть, що саме Поттер зламав вікову стіну й показав, що «книжки для дітей» можуть бути масовою дорослою розвагою. Ну, ми й так це знали, але ж не в таких обсягах.
У Британії видавці навіть випускали окремі «дорослі» обкладинки, щоб людям «за сорок» не було соромно читати про юного чарівника у метро. Але сам факт існування таких обкладинок, погодьтеся, вже сам по собі такий собі діагноз суспільству.
Академічне дослідження Моніки Гей (опитування 2139 дорослих читачів) виявило ще й зовсім «приземлені» мотиви. Вплив Поттера й «Сутінок» як ностальгію за власною молодістю, простішу й «менш пафосну» подачу, швидший темп, більше ескапізму й — головне — це відчуття надії.
Інше дослідження показало, що переважна більшість дорослих називає янг-адалт «цікавим», «динамічним» і «приємним для читання», а не обов’язково «більш релевантним», тобто вони чудово усвідомлюють, що вже давно не школярі, але все одно кайфують від цього формату. Соціологи додають сюди ще одне модне слово — «emerging adulthood», тобто розтягнутий перехідний стан між підлітком і повноцінним дорослим життям, який легко впізнають у сучасних двадцяти‑тридцятирічних і саме тому тягнуться до історій про «вічне дорослішання». Я б додав ще й вікову категорію «сорок-п’ятдесят», але й так достатньо.
Класична інтелігентська претензія звучить як – янг-адалт надто простий, конфлікти очевидні, розв’язки «солодкі» й передбачувані, отже доросла людина звикає до легкого читання і втрачає здатність цінувати складні тексти. Угу. Так і було.
Таку лінію захисту «серйозної літератури» добре видно в англомовних дискусіях, де я колупався, тому в нас деякі імена не відомі. От наприклад – критик Рут Ґрем пише, що масова любов дорослих до YA — це поганий смак та симптом «знецінення зрілості», коли суспільство не хоче мати справу з дорослими темами і постійно тікає у підліткові емоції. У тітоньки просто погано з уявою.
Проблема в тому, що це звинувачення легко повертається проти самих критиків, бо вони виходять з того, що «доросла література» за замовчуванням складна й глибока, а «підліткова» за замовчуванням примітивна, і взагалі не готові перевірити, що реально стоїть у конкретних книжках на полицях, адже смак псує не жанр, а звичка читати тільки один тип текстів.
Якщо людина роками читає лише серйозні «дорослі» романи про зневіру, кінець світу й травматичне дитинство з батьком-алкоголіком — її смак теж стає одновимірним, просто в іншому напрямку! Це не робить жанр винним! Але викликає дуже багато запитань до її «літературної дієти».
Той самий механізм працює з янг-адалтом: якщо тридцятирічний обмежується тільки підлітковим фентезі й взагалі відмовляється торкатися будь-чого іншого, то деградує не ринок, а його власний інтерес до ширшого спектру історій.
Дорослий читач утомлюється від нескінченних романів про кризу середнього віку, розлучення, кредити та трагічну любов до наркотиків, адже іноді йому банально хочеться історію, де конфлікт явний та чіткий, ставки достатньо високі, а фінал — це не чергове «усі померли, але красиво».
Янг-адалт дає просту, але не дурну річ, перший досвід (кохання, секс, зрада, вибір себе) у збільшувальному склі, з емоціями на повну гучність. І це ж зрозуміла, хоч і максималістська річ, інколи потрібна дорослому не менше, ніж підлітку!
І так, надія теж грає роль, адже всі ці дослідження фіксують одне й те саме! Що дорослих приваблює у YA саме відчуття, що світ ще можна змінити, а не лише спостерігати, як він повільно псується і летить в сраку!
Мій особистий висновок
Читання янг-адалту в тридцять (сорок, п’ятдесят, шістдесят… необхідне підкреслити) — це ніяка не зрада «дорослої» літератури, а показник того, що всередині вас все ще живий підліток, який хоче яскравих емоцій або швидкого сюжету й шансу на перемогу, хай і магічну. Адже цей світ такого нам не дає, у всякому випадку, не всім.
Отже. Смак псується тільки там, де людина добровільно звужує свій літературний світ до одного жанру й оголошує все інше «не моїм рівнем» — і це може бути як янг-адалт, так і висока проза з безкінечними монологами про сенс буття або псевдофілософська нудятина.
Якщо ж дорослий читач спокійно міксує підліткове фентезі з нон-фікшн, класику з сучасною прозою – його смак, навпаки, стає гнучкішим і янг-адалт у цьому коктейлі працює як нормальний компонент багатогранного світу літератури.
Автор статті