Дисклеймер: матеріал створений на основі мого власного конспекту, не є відображенням повної лекції спікерки під час книжкового клубу «Деконструкт». Може містити неточності. Доповнений моїми роздумами і коментарями чи роз’ясненнями.
Автор використовує незвичні мовні прийоми, використаний стиль написання не є типовим і може сприйматися досить важко під час читання, проте на це є свої причини.
Історія виникнення і розвитку утопічних творів та сатири в романах
Середньовіччя
Франсуа Рабле
Самі жанри антиутопії і утопії розвивалися як сатира на реальний світ у часи Середньовіччя. Тож виконували інші функції, ніж ми їх сприймаємо зараз.
В цей час виділилися «низькі стилі» літератури, зокрема прикладами можуть бути «Кентерберійські оповідання» Дж. Чосера, «Декамерон» Дж. Бокаччо — тобто це та література, яка не описує проблеми знаті, і її цільова аудиторія інша.
(P.S. коли читала «Декамерон», то була вельми здивована темами і сюжетами, які піднімає автор: не всі з оповідань, але переважна більшість дійсно цікаві і смішні, легко читається, деякі нагадували сучасні фанфіки 🤭).
«Низька» література використовувала гумор і сатиру і писалася для простих людей. На той час сміх вважався чимось, що походить від диявола згідно з догмами релігії.
Франсуа Рабле, автор «Ґарґантюа та Пантаґрюель», не походить із соціального низу, проте в тексті він використовує сатиру, описує велетня, який є протиставленням людині середньовічній. Його роман здобув популярність серед читачів, хоч і був заборонений цензурою.
Відродження і бароко
В той час сенс існування людини і життя бачили в насолоді, панував певний абсурд сприйняття, бо, здобувши свободу, люди не знали, що ж їм робити.
В романі «Альфа & Омега. Апокаліпсис для початківців» схожа нестандартна ситуація. У героя має бути сила, ціль, віддані супутники, щоб перемогти зло. Такий підхід називають кемпбеллівським шляхом розвитку героя. Зразками є сучасна супергероїка, зокрема «Месники».
Ортс критикує цей підхід до розвитку історії і персонажа, хоча ми можемо зустріти їх в таких популярних фільмах як серія «Аватар». Де головний герой — це шляхетна людина, оточують її шляхетні герої, головний персонаж перемагає соціальне зло, хоча в «Аватарі» насправді сили зла й далі існують.
(P.S. під час перегляду 3-го фільму в кінотеатрі не вірила в історію, чим далі, тим вона більш сумнівна, передбачувана, а з огляду на реальні сучасні події — вже й імперські завоювання з боку військових США не відчуваються як антиутопія, якою їх задумували, саме ж зло постійно повертається, тож і герой вже не такий героїчний).
Ренесанс
З романів доби Ренесансу Ортс використовує антидогматизм. Хоча й описує утопічне майбутнє, але й критикує багато сфер, зокрема католицизм як один з найбільш догматичних нині, що дуже важко піддається змінам. Автор також критикує буддизм, хоч нині всі на заході переважно зачаровані ним. Адже часто з буддизму обирають лише те, що подобається — наприклад, йогу чи медитації.
Також автор критикує догматизм в науковій сфері, зокрема експериментальній фізиці, де упередження веде до невивчення того, що не відповідає сучасним уявленням.
За певними твердженнями автор виглядає ліваком, але це не так 😀. Критика споживацтва нині актуальна і є ознакою здорового глузду. Головна героїня є такою, що не захоплена цим світом, не надто прагне бути героїнею і рятувати його; її цікавить власна кар’єра в сфері моди, найбільш споживацькій сфері сьогодення, свої надприродні здібності вона теж використовує для досягнень в тенісі, а потім — кар’єри моделі, що є цілком зрозумілим прагненням і близьким читачам (хто б не хотів суперсил для крутої кар’єри 🙃).
Споживацтво, за Роланом Бартом (французьким філософом), формується з середини минулого століття через появу конвеєрного мистецтва.
Класицизм, Сюрреалізм та Альтернативна історія
Але класицизм дуже схожий на сучасні тексти, особливо на стиль робіт Нікола Буало — можливо, в мистецтві споживацтво почалося значно раніше. Про це пише сам Ортс, зазначаючи, що читача треба берегти від неочікуваностей 😅.
В класицизмі остаточно формується низька і висока література. Висока має відповідати буржуазній логіці, де є причина і наслідок, формульність. Є мета і не можна допускати непередбачуваності — це трагедії чи, іноді, трагікомедії. Навіть фантастичні твори в той час були такі ж правильні.
Висока полиця сприймається як тексти з глибиною, вони рідко описують тотальний реалізм, все має бути упорядковано.
Ортс це все порушує: немає зайвих персонажів, адельарпівські (абсурдні) ситуації, такі образи як будда-гей, що цілком логічно вписаний в твір.
Індустріальній і сучасній раціональній скептичній людині говорять про те, наскільки вона помиляється перед невизначеністю. Що є непізнавані речі, і не варто пхати туди богів, навіть якщо ми не знаємо чогось — не варто це незнання змішувати. На це направлена і критика антропоцентризму, адже, попри всі зусилля, ми все одно дивимося на світ крізь призму погляду людини і оцінюємо все відносно себе, хоч це може бути явище, взагалі з людиною не пов’язане.
Сюрреалістичний спосіб подачі важливий, бо тоді читач не набудує бога, навіть якщо аналізуватиме текст. Автор посилається на Андре Нортон, яка критично дивилася на правильну буржуазну реальність. Технооптимізм теж критикується, адже, на думку Ортса, люди наділені великою владою, коли оволодівають космосом і прагнуть створити утопічний простір, використовуючи модель з фантастики 60-х (навряд чи так є, проте така думка існує). Тут доречним є згадати фільм «Не дивись вгору».
Альтернативна історія. Гілларі Клінтон як образ несла щось інше, ніж її опоненти, але в результаті абсолютно те ж саме присутнє в її імпульсах — тобто продовжуються експансійні настрої, пропонується «бомбу туди кинути».
Автор використовує травестію, тобто коли низькі жанри, тілесний низ створюють не кемпбеллівський шлях. Зокрема, в творі темношкіра дівчина є месією, а її помічники — шахраюваті та абсурдні (хоч це не робить автора ліваком, як може здатися). Один з помічників — буддист, який хоче подолати свої сексуальні бажання, темношкіра дівчина в ролі героїні-месії, що є своєрідною відповіддю на нетфлікс-«повісточку», мільйонер, який жебрає… Всі ці образи описують абсурдне буття.
Мова тексту непроста, вона не лише розказує історію, вона сама по собі є суттєвою. Автор сам каже, що будуть каламбури, адже читач може подумати, що це буде політична історія, а не художня. (Тут на лекції пропонували заперечити, але ніхто не наважився 😁).
Історія спрямована на те, щоб людство почало працювати на гуманістичне, щоб всі були не голодні (тим часом як ми витрачаємо гроші на освоєння космосу чи побудову колайдера).
Але автор сам же це руйнує: метеорит, який виявився не метеоритом, і подолали це тенісним м’ячиком і сексом, тілесним низом, якого дійсно багато через потребу у формуванні відповідного стилю і сенсів твору. Ортс також говорить, що ми перенасичені інформацією, обмежені в поглядах, панує оптимізм і недопущення непередбачуваності.
Маятникова концепція жанрів
Це концепція, коли після хаотичного етапу розвитку літератури знову з’являється етап чіткої норми: вільна античність, чітке Середньовіччя, буфанадний Ренесанс, чіткий класицизм, ідеальний романтизм, чіткий реалізм тощо.
Нині ми на чіткому боці маятника, панує чорно-біле сприйняття (як приклад — «Гаррі Поттер» з чітко окресленими сторонами зла і добра).
Адже дивно, коли автора засуджують за щось тригерне; цензуру приносять ті, що мають підтримати репрезентацію тригерних тем, проте переважно критика спирається на те, що тема була описана «не так».
В класицизмі тригером була тілесність, навіть не можна було написати, що хтось висякався. Тому в Ортса багато тілесності в тексті, часто відображеної засобами комічного, абсурдного.
Автор закликає нас зберігати неупередженість до всього!