Книга за 700 гривень сьогодні вже радше чесна ціна за складний інтелектуальний продукт, ніж розкіш, але проблема в тому, що ці гроші найчастіше йдуть перекладним феям і рожевим поням, а не українським авторам. І саме видавці роблять усе можливе, щоб так і лишалося.
Що насправді коштує книга?
Ще кілька років тому «комфортна» ціна художньої книжки в Україні крутилася біля 200 гривень, потім підросла до 300–400, а зараз новинки спокійно перестрибують позначку у 700 і більше гривень. Це не чиясь жадібність у вакуумі, бо об’єктивно поліграфія подорожчала, як і енергоносії, а папір і витратні матеріали в основному імпортні, а ще ж є зарплати редакторів, перекладачів і дизайнерів, які зросли, ну і логістика живе в умовах війни… Це якщо дуже спрощено.
Не забуваємо, що в нас є аж ціла «Українська видавнича асоціація», яка оцінює, що у 2025 році середня роздрібна ціна книжки підскочила на 20–30%, і тенденція триває й у 2026-му – зростає собівартість, наклади стають меншими, а середній ціновий сегмент провалюється, бо читачі або беруть щось дешеве, або вже зовсім «дороге». На цьому тлі 700 гривень за роман вже взагалі не про діамантову обкладинку, а звичайна суміш паперу, електрики, оренд, гонорарів і не забуваймо про страх видавця, що він не поверне інвестиції.
Українське фентезі, яке вже перемогло.
Якщо послухати частину видавничих менеджерів, можна подумати, що українського фентезі взагалі не існує, ну, тому що суцільна «нішевість», «не зрозуміють», «не продасться» і ще десятки таких «не». І тут у кадр заходить українське фентезі, яке дуже конкретно продається і читається.
«Слуга з Добромиля» Галини Пагутяк отримала Шевченківську премію, а згодом через високий попит була перевидана іншим видавництвом – роман про сина опиря й відьми розходився досить добре, щоб пройти шлях від першого видання до перевидання.
Зараз ви в мене будете плювати. Але… «Ритуал» Марини та Сергія Дяченків взагалі-то вже сучасна класика. Про цю книгу прямо пишуть, що українське фентезі без Дяченків уявити важко, їх читають і в Україні, і за кордоном.
Світ «Лазаруса» Світлани Тараторіної, де Київ 1913 року населяють упирі й інша нечисть, спочатку вийшов у 2018 році, а потім перевидавався у великому видавництві й потрапив до добірок найкращого українського фентезі, що вже саме по собі знак попиту й тривалого життя книги.
Сучасні добірки «31 книга українського фентезі, яку варто прочитати» ВЖЕ заповнюються оригінальними циклами: «Аркан вовків» Павла Дерев’янка, «Зірки й кістки» Ірини Грабовської, «Гонихмарник» Дари Корній, «Керамічні серця» Наталії Матолінець, «Машина» Дарії Піскозуб, «Алхімія свободи» Ярини Каторож, «Степовий бог» Євгена Ліра та ще купа назв (вибачте, я не все прочитав), за якими стоять трилогії, перевидання й стабільні продажі.
У фентезі-огляді Mirava українські книги, як-от «Остання війна імперій» та «Остання обитель бунтарства» Ірини Грабовської, потрапляють до топ-15 фентезі й отримують високі оцінки редакції! Тобто це вже точно не «книжка для трьох фанатів», а реальні бестселери магазину.
Як перекладні феї і поні захопили полиці
Тепер поглянемо на полиці з фентезі новинок 2026 року. Інтернет-книгарні безсоромно виставляють перекладні хіти: «Сутінкова сага. Молодий місяць» Стефані Майєр – близько 675 гривень, «Сірка. Фейрі й алхімія» Келлі Гарт – приблизно 670 гривень, а «Чорне сонце» Ребекки Роангорс коштує майже пів тисячі. Це той самий ціновий діапазон, де українському автору ще довго пояснюватимуть, що «та хто ж вас за такі гроші купуватиме».
Частка перекладної художньої літератури для дорослих у 2023 році сягнула 63%, причому 70% перекладів – це тільки англомовні книжки. Окремі дослідження ринку взагалі говорять про те, що український книжковий ринок приблизно на 80% складається з перекладної літератури, а портфелі топових видавництв заповнені перекладами на 80–90%.
Що це означає? А те, що коли ви бачите дорогі фентезі-новинки в сегменті 600–800 гривень, високі шанси, що це чергова імпортна казка з феями, рожевими понями, напівбогами чи роботами, а не новий роман українського автора.
І головне – перекладні книжки виходять більшими накладами, ніж книги українських авторів, бо видавці самі визнають, що переклади друкують «безпечніше»: уже є історія продажів за кордоном, рейтинги, нагороди, адаптації, готові маркетингові матеріали і взагалі мінімальний ризик. Українські тексти часто запускають у менших накладах (500-1000 примірників!), без ЖОДНИХ шансів на широку промоцію, а потім, дивлячись на скромні цифри, чесно констатують: «ну бачите, українське не продається». Бо ви ж фактично нікому нічого не кажете про книгу!!!
Страх видавця.
Видавничі звіти за 2025 рік показують цікаву картину: доходи галузі номінально зросли на 8,5%, сукупний тираж трохи зменшився, кількість назв підросла на 4%, але наклади так і не повернулися до не те що довоєнного, а навіть й доковідного рівня. Великі видавництва при цьому активно нарощують доходи, малі часто скочуються вниз, а ринок загалом описують словом «стагнація», де зростає частка українськомовних видань, але це не перетворюється на золотий дощ для авторів.
Додайте сюди піратські електронні книжки, які, за оцінками тієї ж «Української видавничої асоціації», «з’їдають» 2–3 мільярди (не помилка) гривень, що могли б бути витрачені на легальні видання, і стає зрозуміло, чому кожен видавець тримається за таблицю Excel як за рятувальний круг. Держава вливає сотні мільйонів гривень через програми типу «єКнига», кешбеки й «пакунки школяра», але на книжки все одно йде мізерна частка цих грошей – 3–4% від загальної суми! Не вірите? Гугель вам у поміч.
У такій ситуації видавець дивиться на якесь нове фентезі українського автора й бачить неприйнятний для себе ризик! Тому що це ж взагалі невідоме ім’я (вони цього бояться до дрижів), непередбачуваний наклад та відсутність «гарантій» успіху. А потім той видавець дивиться на перекладний хіт із довгою історією продажів, кіноекранізацією, мільйонами рецензій на Goodreads та ще десь, і бачить готовий та на 100% успішний бізнес-кейс з мінімальним ризиком. Звідси й портфелі, в яких перекладів у рази більше за оригінальні українські книжки, навіть у сегментах, де українські автори вже показали, що здатні тримати довгі цикли та збирати аудиторію.
Чому видавці все одно винні?
Я буду звинувачувати саме видавництва. Можливо я не правий, але це моє право. Так, об’єктивні чинники ніхто не скасовує! Війна, інфляція, логістика, курс валют, «вбитий» ринок паперу – усе це цілком реально впливає на ціну книги. Але! Саме видавці вирішують, кому вони дають шанс увійти в цей дорогий, ризикований світ – українському автору зі своїм світом, або черговому перекладному циклу, який уже обіграв усі заїжджені шаблони на всіх мовах світу і нарешті дістався до його портфелю…
Ні для кого не є таємницею, що центром книжкового бізнесу став Київ, навколо якого зосереджені гроші, управлінські ресурси й майже всі великі гравці, які активно працюють з державними контрактами та закупівлями. Водночас у прифронтових регіонах, діяльність видавництв майже зупинена, і голоси авторів із цих територій чути значно слабше. Це теж дуже об’єктивне рішення ринку, але за кожним рішенням сидить конкретна людина, яка заповнює видавничий план назвами й ставить галочку навпроти «перекладено з англійської, буде модно», замість «ось свіжий автор з класним українським текстом».
Коли ринок на 80%, або більше, складається з перекладів, а великим видавництвам зручно триматися цієї моделі, саме вони задають стандарт. Автору простіше бути «українським голосом» у чужому всесвіті, ніж створити й продавити свій. Видавці охоче купують права на «іноземне фентезі про фей і алхімію», вкладаються в дорогі тверді обкладинки й маркетинг, ставлять цінник під 700 гривень і дивуються, чому читач потім не впізнає жодного українського імені в топах магазину. Маю приклади.
То ж чому іноземне «гівно» купують дорожче?
Саркастичний парадокс. Іноземні книжки купують при цінах в рази вищих, ніж ті, що ставлять українським авторам, просто тому, що ці книжки вчасно потрапляють у хайп. Світові бестселери приходять в Україну вже «упакованими». Можна сміливо ставити високий цінник і не боятися, що книжка зависне на складі, адже у світі вона вже «зробила касу» і аудиторія приходить на відомий бренд.
Українські тексти стартують із повного нуля. Автору треба не тільки написати книжку, а й фактично провести всю попередню роботу видавництва! Знайти читачів, зібрати спільноту, пояснити, що цей світ вартий уваги, тобто «продати» свій твір.
Водночас дослідження читацьких практик показують, що люди витрачають на дозвілля лише близько 1% своїх доходів, і лише якась крихітна частина цього відсотка потрапляє на книжки. І це тільки в тих, хто їх взагалі купує! Тобто конкуренція за цей крихітний шматок бюджету висока, і видавці свідомо штовхають читача до «знайомих облич» – брендових закордонних серій, які вже розпіарені глобальними корпораціями.
У результаті виходить «чудова» картинка! Українські фентезі-цикли існують, збирають нагороди, потрапляють у топи вітчизняних магазинів, перевидаються й розширюються, але стоять десь «збоку», поки центральну полицю зайняли «фейрі», «якісь алхімії» й усі можливі поні з блискітками. І 700 гривень ми платимо саме за це – за вибір видавця зробити ставку на черговий перекладний хіт, а не на розвиток свого автора…
Що може зробити читач?
Ринок книжок після шоку 2022 року потроху відновився. Вже більше року реєструється рекордний обсяг нових видавничих суб’єктів, тиражі ростуть, кількість назв збільшується, частка україномовних видань сягає понад 89% за назвами (не забувайте, що в нас видається багато літератури на інших мовах!). Це означає, що потенціал є, і кожна гривня, яку читач віддає не за перекладну «рожевошмарклеву казку», а за українське фентезі, пішла не в бік глобального холдингу, а в бік свого автора й свого видавця.
Так, 700 гривень – болюча сума, особливо коли дивишся на чек у магазині. Але коли за ці гроші ви берете умовний «Аркан вовків», «Лазарус», «Керамічні серця» чи «Останню війну імперій», ви підтримуєте автора, який творить світ тут і зараз, а не франшизу, яку український ринок просто докручує перекладом. І що більше таких рішень ми робитимемо, то менше аргументів матимуть видавці, які сьогодні ховаються за словом «ризики», коли черговий український письменник приносить їм рукопис.
А решту вже можна доробити постами у Facebook/Instagram (або богомерзенному Тік-Ток) чесно написавши, яку саме українську книжку ви купили за свої чесно зароблені 700 гривень, позначити видавництво, трохи підколоти його за любов до імпортних фей та поні – і конкретно показати, що інтелектуальний продукт українських авторів теж вартий високої ціни. Це той випадок, коли лайки, репости й кілька додаткових проданих примірників роблять для ринку не менше, ніж чергова ґрантова програма.
На останок, не на правах реклами.
У нашого друга Юрія Гадзінського вийшла дебютна книга – «Сектор», від «Видавництва Жупанського». Це роман у новелах зі складним жанром (я відніс би його до похмурого фантастичного етногорору). Юра вміє писати класні тексти, тому закликаю всіх купити собі примірник, таким чином підтримавши і видавця, і автора. Всього 400 грн!
З повагою, Гальперін Денис.