Сармассове море. Крах патріархального канону

Роками, навіть десятиліттями, я ревно молився на розкішні бороди толкінівських гномів. Якість художнього слова вимірював майже виключно кількістю відрубаних кінцівок у середньовічних м’ясорубках Мартіна та Сапковського, а вершиною людської думки щиро вважав детально розписану фінансову систему вигаданих імперій Брендона Сандерсона та інших подібних авторів. І ось тепер, сидячи в колись гордій кабінетній тиші, почуваюся дещо розчавленим новою реальністю. Мій колишній зарозумілий інтелектуальний снобізм дав широку тріщину, яка продовжує розширюватися. Навколо розкидані (насправді ні, акуратно все стоїть на нових поличках) товстелезні фоліанти в ніжних пастельних обкладинках, прикрашені вигадливим золотим тисненням – придбання моєї жінки за останні кілька років. За подібні книжки сучасні прихильниці читання без жодних вагань викладають суми, що легко дорівнюють вартості пляшки непоганого віскі.

Нова епоха та її правила

Ласкаво прошу до умовного «Сармассового моря» – безмежної та некерованої стихії жіночої прози, де патріархальні навігаційні прилади безпорадно крутяться, мов дурні, а мій старий «смаковий компас» остаточно зламався. Чітких канонів тут не знайти, натомість наклади вимірюються мільйонами. Замість суворих воїнів у важких залізних латах всесвітом тепер правлять крилаті м’язисті вампіри, владні дракони з великою… душею й норовливі відьми (зазвичай з психологічними травмами такого масштабу, що у Фройда був би нервовий зрив). Територія роментезі – дивної суміші любовного роману й фентезі – за останні роки перетворилася на справжнє цунамі, що начисто змило стародавній літературний канон для жанрів. Замість того щоб каятися в недосконалості стилістики іноземних авторок, читачки створили навколо згаданих видань справжній релігійний культ, перед яким мені залишається лише викинути білий прапор.

Економіка рожевих водоростей

Поки сивочубі колеги бідкаються про занепад класичного слова, видавці тихенько моляться на роментезі. Любовні романи з магією приносять шалені гроші, за які потім можна надрукувати якусь нудну філософську монографію для нудних поціновувачів такого жанру. Але, повернемося до мого улюбленого – грошей. Адже ми можемо скільки завгодно розглядати роментезі як «низьку прозу», але саме цифри розставлять все по місцях. Загальні продажі умовно «класичної» прози у світі сумно котяться вниз, тоді як романтичне фентезі у 2024 році принесло неймовірні 610 мільйонів доларів, у 2025-му та на початку 2026 року ця тенденція стала домінуючою на світовому ринку. Визнана королева цього божевілля Сара Дж. Маас продала понад 75 мільйонів копій власних творів. Ребекка Яррос у 2025 році зі своїм новим романом «Onyx Storm» примудрилася продати 2,7 мільйона примірників лише за перший тиждень після релізу.

А що ж у нас? Коли видавництво КСД випустило перший хіт письменниці «Четверте крило» за ціною 680 гривень за штуку, перші 10 000 примірників розкупили за дві доби. У 2026 році новинки по 800–1000 гривень взагалі перетворилися на норму для ринку. Покупці влаштовували справжні бійки біля полиць і забирали навіть браковані копії з подряпинами на палітурці, аби лише отримати омріяний кольоровий зріз із блискітками.

Хто вважає, що вся магія відбувається лише в паперовому перекладному сегменті, просто нічого не знає про паралельний усесвіт нашого рідного інтернет-самвидаву. Поки «традиційні» критики пишуть нескінченні рецензії на книжки, які ніхто не купує, українські письменниці на платформі «Букнет» побудували справжню фінансову імперію. Тут взагалі немає зарозумілих редакторів чи складних ліцензійних угод, але вирує якась своя, шалена динаміка й існує прямий контакт із аудиторією. Погляньмо на сухі, але такі приємні цифри: за офіційними підсумками 2025 року сукупний дохід авторів на платформі «Букнет» склав запаморочливі 35,2 мільйона гривень! Поки ми обговорюємо високі матерії, дівчата спокійно пишуть романи частинами та виставляють texts за передплатою, де читач платить за доступ до нових розділів безпосередньо в процесі творчості. Фінансова схема працює геніально й просто: замість мізерних відсотків у класичних видавництвах, платформа «Букнет» віддає автору 75% доходу за передплату й аж 80% за готові книги, залишаючи собі скромну комісію в 20–25%. Ні, це не реклама! В мене просто перехопило подих від заздрощів та цифр.

Успіх жінок та крах канонів

Письменниці працюють за незмінними законами жанру. Найпопулярніші хіти платформи мають досить зрозумілі теги: «альфа-перевертні», «істинна пара», «академія магії», «владний герой» або «наречена-потраплянка». Подібні тексти створюються швидко, читаються на одному диханні прямо зі смартфонів дорогою на роботу й приносять авторкам такий прибуток, про який більшість членів Спілки письменників України не можуть навіть мріяти. Щоб зрозуміти, чому патріархальний канон здувся, як проколотий м’яч, варто ретельно порівняти підходи класиків та сучасних «богинь» роментезі.

Традиційні метри класичного фентезі на кшталт Толкіна чи Сандерсона малюють детальні карти по тридцять років, вигадують три діалекти ельфійської мови та ретельно прописують систему оподаткування вигаданих імперій. У веселому й палкому роментезі від Маас, Яррос чи авторок Букнету географічна карта взагалі нікому не потрібна (навіть якщо вона є). Головне – щоб у замку знайшлася затишна спальня з великим ліжком, темний балкон для пристрасних зізнань та розкішна ванна кімната. Сапковський з його єдинорогом може плакати в кутку. Головна героїня в класиці зазвичай тихенько сидить, шиє гобелен, гірко плаче або перевдягається в хлопця, щоб її бодай пустили на війну. Сучасна ж героїня завжди глибоко емоційно травмована, володіє майже божественною руйнівною магічною силою, дивиться на світ вовком, але королі/принци, дракони та вампіри вже б’ються за право бути її рабами та злизувати вершки з… припустимо – нігтів.

Щодо темпу роботи, то колишні патріархи жанру пишуть одну книгу багато років, змушуючи читачів старіти й помирати в очікуванні фіналу. Молоді ж богині видають по дві-три-чотири товстелезні книги на рік, пишуть значно швидше, ніж я встигаю оновити стрічку новин. Характер стосунків теж зазнав серйозних змін. Тепер, замість платонічного зітхання на відстані кількох ліг або середньовічного бруду без жодної романтики (ні, сцени в борделях не підходять), роментезі пропонує, майже завжди, дуже високу емоційну напругу (хоч і не складну), тропи на кшталт «від ворогів до коханців» та незчисленні інтимні сцени, від яких червоніють навіть досвідчені критики обох статей.

Капітуляція

Коли ми заходимо на вітчизняні літературні платформи, там постійно точаться запеклі бої. Старі фанати класики намагаються повчати дівчат, дивуючись, чому ті не віддають перевагу серйозним антологіям на кшталт «Змієвих валів» чи якісне козацьке фентезі про характерників. Читачки цілком логічно відповідають, що похмурий реалізм та військова тактика в умовах щоденного стресу 2026 року викликають лише депресію та панічні атаки. Читачи прагнуть контрольованого відходу від реальності. Їм хочеться бачити жінку, яка самостійно керує власною долею, закохує в себе найсильніших істот і завжди гарантовано отримує щасливий фінал, бо реального болю цілком вистачає поза межами книжкових сторінок. І проти цього аргументу в мене, старого дурня, немає жодного заперечення.

Популярність роментезі – це більше тверезий комерційний розрахунок та намагання вхопити “довгий” доллар. Жанр виявився дуже привабливим продуктом саме через те, що його формулу досить легко опанувати. Тут не треба мати науковий ступінь з міфології чи роками вивчати історію середньовічної зброї. Формула нагадує чудовий конструктор: береш популярні тропи, додаєш дешеву емоційну гойдалку, присмачуєш усе чуттєвими сценами на власний смак – і отримуєш працюючу модель для заробляння грошей. Комерційно успішний продукт створюється заради задоволення читачів та пристойного (а головне – передбачуваного) доходу авторів, повністю ігноруючи високі премії. Світ змінився. Жінки сьогодні самі вирішують, що їм читати, як проводити вечір і на які книжки витрачати свої зароблені гроші. Вони голосують гривнею на Букнеті та в книгарнях, будуючи власну індустрію, де немає місця пишномовним повчанням старих критиків. А консервативним буркотунам краще сховати свій снобізм глибше в шухляду й не заважати жінкам насолоджуватися історіями про сексуалізованих драконів. Зрештою, якщо ми не вписуємося в цю нову еру, то це наші проблеми, а не Сармассового моря.